Унікальне урочище "Монастирище"

На крайньому півдні Кіровоградської області, біля села Завтурове Устинівського району знаходиться ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Монастирище" площею 15.3 га.

В цьому місці р. Інгул прорізає гранітний щит і утворює крутий каньон, посеред якого знаходиться велика скеля, що розділяє русло річки на дві частини, старе русло та інші існуючі. Скеля в плані має прямокутну форму і витягнута довгою віссю вздовж русла річки. Висота скелі 13м, з трьох боків має прямовисні стіни, а з четвертого – пологий підйом, загромаджений великими брилами сірого граніту. Біля підніжжя скелі з її південно-західного боку лежать окремі брили, що впали з вершини. На вершині знаходиться ще кілька брил значних розмірів.

Серед навколишніх відкритих степів Монастирище являє собою особливу місцину. Попри типові для неї зарості тернини та глоду, які широким поясом вкривають лівий прорізаний яругами берег, тут збереглося трохи соснового лісу на правобережжі. Знаючи це, неважко уявити, що й у козацькі часи це "святе" місце не пустувало. Глухий відгомін народних споминів про те, як козацтво використовувало цей самою природою створений опорний пункт, все ще можна почути в спогадах найстаріших мешканців цих місць.

Біля сіл Ганно-Требинівка та Завтурове, між якими знаходиться урочище, було знайдено поселення саботинівської та черняхівської культури.

Серед місцевих жителів названих сіл відомо кілька легенд, пов'язаних з урочищем. Події в них датуються серединою ХІХ ст., періодом кріпацтва та колонізації центрально-українських земель російською імперією.

Коротко про зміст цих легенд.

Місцевим паном Требинським на скелі була поселена дівчина-кріпачка, яка не хотіла вийти заміж за нелюба. Жила вона в невеликій халупі самотньо, як у монастирі. Звідси й назва Монастирище. За іншою версією цієї легенди у дівчини від пана народилася дитина. Тому й заховалася від сорому перед людьми на скелі. Там і прожила самітня до смерті, бо дитина (хлопчик) померла ще маленькою. Люди ж зверталися до неї, як до ворожки та віщунки. А ще розповідають про печеру на тому острові, де сховані були давні скарби - чи то козацькі, чи то татарські. Вхід до неї десь згори на скелі прихований, а вихід знаходився під водою. Інша легенда розповідає, що ще за кріпацтва біля острова знаходилась каторга для жінок-черниць, котрі, перебуваючи в різних православних монастирях, не втрималися перед гріхом перелюбства. Нібито через те, що то був незвичайний монастир. І назвали це місце "Монастирище" з ненависті до тих черниць. В покарання за гріх черниць змушували цілий день носити пеленою землю на вершину скелі.

Старожили також згадують, що коли біля села Березівки (сусіднього) будували церкву, то збиралися розпочати і будівництво монастиря біля с.Завтурове, звідси й назва Монастирище.

У народній пам'яті назва урочища пов'язується з подіями досить недавніми. Але, якщо взяти до уваги, що це місце взагалі не придатне для будівництва, то скоріше всього назва Монастирище, як місце усамітнення, походить з більш давніх часів і корені цієї назви ховаються в глибині віків.

У зв'язку з цим дозволими висловити припущення, що корені деяких з цих легенд сягають язичницьких часів (уличів, яких дослідники локалізують на Інгулі, та антів (черняхівське поселення), звертає на себе увагу те, що в легендах мова іде про ізоляцію жінок, які або відмовилися брати шлюб, або ж здійснили гріх перелюбства.

Саме цей мотив є основним у поширених на Україні легендах про Дівич-гору. Ці легенди пов'язують з язичницьким минулим слов'ян, коли вагітних жінок, або тих хто довгий час не могли завагітніти, ізолювали на певний час в особливих місцях під наглядом жриць-віщунок. Тут ці жінки лікувалися травами, особливим енергетичним полем святого місця, здійснювали обряди культу родючості, метою яких було забезпечити збереження дитини до пологів або ж завагітніти. Урочище Монастирище на Інгулі могло бути такою Дівич-горою, де на певний час усамітнювались вагітні жінки.

Крім того, тут і нині мешкає степова гадюка - символ оберегу та плодючості у багатьох народів, у тому числі і слов'ян.

Урочище і нині багате різноманітними рідкісними та лікарськими рослинами, якими лікують патології вагітності. Це деревій звичайний, подорожник, шпориш, кропива дводомна, а також звіробій, дикі коноплі, ромашка, астрагал, мати-й-мачуха та інші.

Пізніше у християнського населення, що проживало поблизу Монастирища, ставлення до урочища могло змінитися з позитивного на негативне, з місця благого на місце прокляте. І відповідно легендарні майбутні матері перетворилися на черниць-грішниць.

Минуле з його нерозгаданими таємницями і забутими істинами не так просто відкриває їх нам, раціональним людям ХХІ-го століття. Хоча надія на це не полишає себе.

Клопотання про створення ландшафтного заказника загальнодержавного значення було подано ще у 1999 році районним товариством охорони природи.

Територія заказника займає стрімкі схили каньйону р. Інгул і прилеглі плакорні ділянки. Це одна з найбільш мальовничих ділянок Кіровоградщини - надовго лишаються в пам'яті глибокий каньйон, гранітна скеля біля річки, хаотичне нагромадження великих кам'яних брил.

На стрімких схилах річки на щебенистих грунтах виявлені петрофітні степові ценози. Привертають увагу жовті зірочки очитку їдкого, жовті голівки цмину піскового і рожеві суцвіття чебрецю двовидного. В розщілинах каміння зустрічається авринія скельна і очиток Борисової. Ранньою весною великі куртини утворює рідкісний червонокнижний вид – сон чорніючий. Тут можна побачити деякі рідкісні для області види: навесні – гіацинти блідий з блакитними квіточками, зібраними у витягнуте суцвіття; влітку – куртини гоніолімону Бестера, а також рідкісний реліктовий вид – ефедру двоколискову. Слід відмітити на гранітних схилах великі популяції тюльпану південнобузького. Це – єдине місце Кіровоградщини, де знайдені рябчик руський та причорноморський ендемік голонасінник одеський, які занесені до Червоної книги України.

На стрімких схилах з виходами гранітів (в основному на правому березі р.Інгул) зустрічаються густі зарості чагарників і невисоких дерев, в яких переважає клен татарський. Тут можна побачити різноманітні види чагарників – свидину, калину-гордовину , а також малопоширені види – кизильник чорноплідний, мигдаль степовий та вишню степову.

Степові ценози на прилеглих плакорних ділянках представлені в основному типчаково-ковиловими степами. Крім ковили волосистої, тут зростають ковили Лессінга та пірчаста (всі 3 види занесені до Червоної книги України). Серед різнотрав'я виділяється своїми темно-синіми квітами шавлія степова, поруч ростуть льон австрійський з бузково-голубими квітами, молочай Сегієрів, волошка рейнська. Слід відмітити характерні степові рослини, як кринетарія волохата, горлянка хінська, чабрець Маршалів.

В заказнику зростає ряд видів, властивих південному варіанту степів, які в області трапляються рідко. Це такі види , як цінна лікарська ефедра двоколодкова, громовик великощетинистий, гвоздика Андржійовського, це мешканці південних степів на північній границі ареалу.

По днищу ріки переважають ценози осоки гострої, зустрічаються куртини очеретянки звичайної і комишу лісового. По берегах р. Інгул слід відмітити високі зарості очерету звичайного з окремими куртинами схеноплекту озерного. Поруч з типовими лучно-болотними видами тут виявлені і малопоширені в даному регіоні такі види, як валеріана висока і комишівник звичайний.

Привертає увагу різноманітний твариний світ заказника.На ділянках цілинного степу мешкають різні птахи – жайворонки чубатий, малий та степовий, щеврик польовий, боривітер звичайний, ворона сіра, чекан луговий, а серед безхребетних домінують прямокрилі, дикі бджолині і трав'яні клопи.

На кам'янистих схилах з заростями чагарників відмічені: з птахів – сорокопуди жулан та чорнолобий, мухоловка сіра, горобець польовий, камінка лиса, зозуля звичайна, соловейко східний, з плазунів зустрічаються два види ящірок (прудка та зелена), а також вуж звичайний та гадюка степова – вид, що занесений до Червоної книги України. В заплаві можна зустріти лелеку білого, різні види жаб, вужа водяного, черепаху болотяну; в заростях прибережно-водної рослинності мешкають бабки.

Заказник "Монастирище" – це один з найцінніших своєрідних природних комплексів Кіровоградщини, унікальна ділянка її природи, оригінальна мальовничістю та різноманітністю рельєфу.

На цьому цінному природному комплексі дуже багаті флора і фауна. Тому в заказнику Монастирище забороняється спалювати залишки рослинності, знищувати дерева і чагарники, проводити полювання, займатися рибальством, сінокосінням, випасати худобу, заготовляти лікарські рослини. Словом все те, що знищуватиме флору і фауну заказника. Дозволяється проведення масових та поодиноких екскурсій, походів, фотографування місцевості, а також використовувати право на загальне водокористування. Тож усі, хто бажає, відвідайте Монастирище, щоб на власні очі переконатися у красі цього дарунка природи.